ДНЗ 23

Для Вас,  педагоги

(педагогічна пошта) 

Самостійна діяльність дітей

у дошкільному закладі

 

Ольга ДОЛИННА,

завідувач сектору дошкільної освіти

Інституту інноваційних технологій

 і змісту освіти МОН України

Олена НИЗКОВСЬКА,

методист вищої категорії сектору дошкільної освіти

 Інституту інноваційних технологій

і змісту освіти МОН України

 

        Змістовне буття слід розуміти як повноцінне проживання дитиною кожного дня, під час якого максимально задовольняються її фізіологічні, пізнавальні, духовні, естетичні, комунікативні та інші потреби, запити, інтереси з урахуванням її можливостей, здібностей і нахилів. Ось чому освітній процес має домірно містити різні види дитячої діяльності, адекватні віку вихованців і сприятливі для подаль­шого розвитку кожної маленької особистості в усіх сферах життєді­яльності, а насамперед ті, у межах яких виникають важливі вікові но­воутворення. Від вихователів же вимагається вільне володіння ши­роким арсеналом форм, засобів, методів і прийомів освітнього впли­ву на вихованців.

Організована діяльність дошкільників

Організовуючи життєдіяльність дітей у контексті реалізації зав­дань Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (далі — Базова програма), необхідно передбачити педагогічне вива­жене поєднання організованої та самостійної, вільної діяльності до­шкільників.

Під організованою діяльністю розуміють ті форми освітньої ро­боти з дітьми, які здійснюються під безпосереднім керівництвом пе­дагога, за його участю. Педагог заздалегідь продумує мету, час, місце, умови, хід проведення тієї чи тієї форми роботи, її зв'язок з іншими формами організації життєдіяльності, а також передбачає можливі дії та результати дитячої діяльності.

Організована діяльність містить заняття як форму організації навчальної діяльності та різноманітні форми роботи з дітьми у по­всякденні, як-от: спостереження; бесіди і розмови; ігри з правилами (дидактичні, рухливі); трудові доручення; чергування; колективна праця; проведення елементарних дослідів;  індивідуальна робота з малятами; свята, розваги; екскурсії, походи тощо.

    Повноцінне проживання дитиною кожного дня неможливо уя­вити також без організованих дорослим побутових процесів: одягання, роздягання; умивання; приймання їжі; вкладання на сон, піднімання після сну тощо. Як і під час проведення інших організованих форм життєдіяль­ності, в міру дорослішання дітей та  набуття ними певного досвіду по­бутові процеси відбуваються за більшої самостійності, ініціативнос­ті, відповідальності вихованців, хоча педагог безпосередньо скеро­вує, спрямовує їхні дії.

        Сучасне трактування зазначених форм організованої діяль­ності дітей ґрунтується на засадах партнерства, співпраці педагога з колективом та окремою дитиною, дітей одне з одним з урахуван­ням їхніх вікових можливостей та потреб розвитку. Ці форми ро­боти не повинні бути жорстко регламентовані в часі: допусти­мо пересунути їх у розпорядку дня, поміняти місцями, перене­сти на інший день, скоротити чи відвести більше часу на про­ведення - - залежно від кон­кретної ситуації. Причинами таких змін можуть стати: погодні умови; затримка у харчуванні; настрій та інтерес дітей, їхні бажання; непередбачені події тощо.

    Використовуючи організо­вані форми спільної діяльності з дітьми, слід уникати зайвого дидактичного навантаження, приділяти увагу розв'язанню розвивальних і виховних завдань не менше ніж навчальних.

Дитина як суб'єкт власного життя

        Інструктивно-методичний лист Міністерства освіти і науки України «Організація освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах у 2009-2010 навчальному році» від 10 червня 2009 р. №1/9-393 застері­гає від зведення буття дітей до участі в організованій навчальній діяльнос­ті та націлює на наповнення їхньої життєдіяльності цікавим змістом упродовж кожного дня. При цьому виокремлюється роль самостійної, вільної діяльності дошкільників, у якій педагог кожному малюку на­дає право вибору — де, коли, скільки часу, з ким і як діяти.

       Значущість самостійної діяль­ності випливає також і з концепту­ально важливого принципу розбудо­ви дошкілля — впровадження у прак­тику особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти. Освітній процес в межах цієї моделі не може бути за­безпечений поза визнанням дитини як суб'єкта власного життя. Суб'єктність найповніше реалізується у ді­яльному бутті дитини, а найбільш ді­яльним малюк виявляє себе в умовах нерегламентованої, вільної діяльнос­ті, звичайно, за наявності низки чин­ників, про які йтиметься далі.

Поняття про самостійну дитячу діяльність

Що ж таке самостійна, вільна дитяча діяльність? Наскільки взагалі правомірно говорити про самостійність у дошкільному віці? Чи потребує ця діяльність участі дорослого? У чому вона має вияв­лятися?

Самостійна, вільна діяльність — це специфічна форма органі­зації життєдіяльності дітей, яка розгортається у час, вільний від орга­нізованих форм освітньої роботи (в ранкові та вечірні години, на прогулянках, в інші періоди дозвілля), як правило, з ініціативи та за бажанням малюків: діти самі визначають цілі, завдання, засоби і план втілення свого задуму, самостійно контролюють, аналізують і оціню­ють його виконання.

       Необхідність вільної діяльності зумовлена природною потребою дошкільників в інтимізації буття, у можливості не лише усамітнюва­тися, але й мати час, який можна використати на власний розсуд, за­лишившись без прямого контролю з боку дорослих, а також самостійно закріпити вже набутий досвід, проявити чи певною мірою пе­ревірити рівень своєї компетентності та самоствердитися.

Самостійна діяльність може носити як індивідуальний, так і гру­повий (колективний) характер, коли дитина або сама реалізовує власний інтерес, задум в обраному виді діяльності, або об'єднується з іншими дітьми за спільністю бажань, намірів, планів, уподобань та за взаємними симпатіями. У той чи той спосіб можуть розгортатися різні види діяльності: художня (образотворча, музична, музично-ритмічна, театральна, художньо-мовленнєва), ігрова, рухова, пізна­вальна, трудова, комунікативна тощо. Самостійна діяльність нерід­ко має інтегрований характер, наприклад: дитина може одночасно прибирати у куточку природи і наспівувати улюблену пісеньку або малювати й промовляти вголос віршик, або перекидатися з товари­шем м'ячем та обговорювати переглянутий мультфільм. Особливо яскраво це виявляється у старшому дошкільному віці. Поєднання різних видів діяльності дає дітям змогу повніше мобілізовувати свій руховий, мовленнєвий, художній та інший досвід.

Прояви самостійності у діяльності дошкільників

Одними з основних проявів змістовної самостійної діяльності високого рівня є вміння дітей:

• · самостійно зайняти себе у вільний час різноманітними ви­дами діяльності;
• · мотивувати свою діяльність;
• · підготувати потрібне для реалізації свого задуму приладдя, іграшки, матеріали;
• · об'єднатися з товаришами для спільного виконання заду­маного;
• · домовитися про розподіл обов'язків чи ролей;
• · довести задумане до кінця;
• · адекватно оцінити отриманий результат.

На жаль, на практиці нерідко спостерігаємо іншу картину: діти або не знають, чим зайнятися у вільний час, або, виявивши бажання до певного роду самостійних занять, є зовсім безпомічними під час конкретизації мети і змісту обраного виду роботи, не володіють необ­хідними для досягнення задуманого результату способами дій, а іноді припиняють розпочату справу при перших же труднощах, невдачах, неспроможні подолати їх без сторонньої допомоги. Таких ситуацій ду­же багато. Звісно, одразу домогтися від дітей змістовної, самоорганізо­ваної вільної діяльності неможливо. Процес формування самостійнос­ті поступовий, він розвивається у міру дорослішання дітей і набуття ними досвіду, ініціативності, креативності та інших особистісних ба­зових якостей. Хоча, треба наголосити, водночас саме вільна, нерегламентована діяльність сприяє ефективному формуванню цих якостей.

Формування самостійної діяльності дошкільників

Педагогам варто пам'ятати, що зміст і рівень розвитку будь-якої самостійної діяльності залежать від низки чинників, як-от:

• · досвід дітей у володінні певним видом діяльності, їхня жит­тєва компетентність у цілому;
• · наявність предметно-ігрового, природного, соціального розвивального середовища;
• · урахування простору власного Я кожного малюка; її   грамотне, компетентне керівництво з боку дорослого.

         Життєва компетентність дітей як достатній рівень розвиненості, вихованості та навченості є основою для виникнення дитячої самостій­ної діяльності та її змістовного розгортання, оскільки допомагає малю­кам адекватно, конструктивно, ефективно діяти, задовольняючи свої потреби, інтереси, прагнення та використовуючи власні можливості.

При цьому істотного значення набувають різноманітні життєві враження, які залишають у дитячій свідомості позитивний емоцій­ний слід, наприклад, після:

•   прогулянок та екскурсій за межі дитячого садка або домівки; 
• · відвідування циркових, театральних вистав, художніх ви­ставок;
• · участі у святах і розвагах у колі друзів чи рідних;
• · читання художньої літератури;
• · перегляду кіно- і мультфільмів тощо.

Спираючись на отримані позитивні враження, діти можуть самі моделювати схожі життєві ситуації та міжособистісні стосунки, ви­користовувати у вільній діяльності запозичені зразки поведінки і спо­соби дій.

        Принагідно зазначимо, що на свідомість дітей не менше вплива­ють негативні емоції, враження, отримані від подій, явищ довкілля, спілкування. Це, відповідно, позначається і на змісті самостійної ди­тячої діяльності. Наприклад, можна спостерігати, як у сюжетно-рольових іграх «Сім'я», «Дитячий садок» дівчатка вдаються до пока­рань іграшок - «дітей», ставлячи їх у куток або сварячи підвищеним голосом, чи навіть відверто лупцюють їх. У малюнках діти передають негатив темними кольорами або абстрактними зображеннями зла, страху, болю тощо. Ось чому так важливо насичувати дитяче буття саме позитивними емоціями та враженнями, своєчасно й мудро реа­гувати на дитячий негати­візм, гасити конфлікти, дбати про гідні для наслі­дування дітьми приклади поведінки тощо.

      Невід'ємною складо­вою життєвої компетент­ності є досвід дітей у тому чи тому виді діяльності, зокрема ігровій, художній, а також руховий досвід, досвід спілкування, експе­риментування тощо. До­свід формується у процесі як поступового накопи­чення життєвих вражень, позитивних емоцій, так і набуття знань, необхід­них умінь, навичок діяль­ності.

         Сприятливі умови для засвоєння системи знань, умінь, навичок та формування ціннісного ставлення особистості до світу людей, ре­чей, природи створюються у різних формах організованої педаго­гом діяльності. Як і раніше, важливе місце у цьому процесі посідає організована навчальна діяльність у формі занять та індивідуальна робота з окремими дітьми чи з маленькими підгрупами по 2 — 5 малю­ків у формі своєрідних міні-занять. Поряд із цим поступове накопи­чення, закріплення та вдосконалення знань, умінь, навичок відбува­ється в інших формах організації дитячої життєдіяльності педагогом. Ось чому необхідно посилити увагу до якісного проведення, наси­чення освітнім змістом таких форм роботи у повсякденні, як-от:

• · спостереження;
• · екскурсії;
• · бесіди і розмови;
• · різні ігри;
• · елементарні досліди;
• · чергування;
• · доручення;
• · колективна праця;
• · організація побутових процесів.

Хибною є думка, що дитина, маючи вільний час і залишаючись без опікування та контролю з боку дорослого, неодмінно заповнить своє дозвілля цікавою для себе справою, сприятливою для самороз­витку. Досвід показує, що неможливе самовиявлення дітей, непідготовлених до певного виду діяльності, тобто з несформованим достат­нім запасом спеціальних знань, базових умінь і автоматизованих на­вичок, а також за відсутності у них:

• · навичок самоорганізації — визначатися з планами і заду­мами, вибирати зручне місце для самостійних занять, готу­вати потрібні іграшки, матеріали чи обладнання тощо;
• · уміння домовлятися з партнерами про спільну діяльність, розподіляти ролі чи обов'язки, обговорювати хід та резуль­тати, мотивувати власні оцінки, проектувати перспективи продовження розпочатої справи, звертатися за допомо­гою, порадою тощо.