ДНЗ 23

Для Вас,  педагоги

(педагогічна пошта)

ПРЕДМЕТНО-ІГРОВЕ

ТА РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Розвивальний простір, сприятливий для виникнення

самостійної діяльності дошкільників

Домірно насичене та раціонально облаштоване предметно-ігрове та природне розвивальне середовище є не лише фоном для розгортання вільної діяльності дітей, але й стимулом, спонуканням до певних самостійних занять. Приваблюють малюків, підказують їм творчі задуми, допомагають елементарно зорієнтуватись у ситуації вибору й викликають прагнення до змістовної зайнятості такі еле­менти предметно-ігрового середовища, як:

• відповідні віку дітей Іграшки;
• ігрове та фізкультурне обладнання, спортивний інвентар;
• реманент для дитячої праці;
• приладдя і матеріали для ліплення, малювання, аплікації,
• конструювання, дизайну;
• атрибути для рухливих і творчих ігор.

Ці елементи предметно-ігрового середовища ефективно вико­нують таку функцію за умови зручного, без скупчення, розміщення у доступних місцях, на достатніх площах групових приміщень, ігро­вих майданчиків і ділянок. Звісно, коли є де і чим зайнятися, то й ві­рогідність безцільного «тиняння» з кутка у куток, байдикування, без­підставних суперечок і конфліктів, безглуздих «ганялок» та «війнушок» зменшується.

СОЦІАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Важливим компонентом розвивального простору, сприятливого для виникнення та розвитку самостійної дитячої діяльності, слід вва­жати і соціальне оточення, наявне коло спілкування з дітьми та до­рослими. При цьому з віком, як відомо, значення однолітка-партнера зростає: дитина поступово переходить від діяльності поряд до діяль­ності разом, у неї формується потреба у товаришах по грі, у співроз­мовниках для обговорення отриманих вражень, у партнерах і поміч­никах для спільного господарювання тощо, хоча при цьому навіть ко­мунікабельні, колективістські діти іноді відчувають потребу усаміт­нитися й наодинці, скажімо, погратися ляльками чи машинками, по­малювати, погортати книжечку тощо.

Довірливі стосунки, особистісні контакти з дорослими (персо­налом дошкільного закладу, батьками) мають особливий вплив на зміст і рівень самостійної діяльності дошкільників, оскільки на тлі позитивної динаміки розвитку таких стосунків від довіри малюка до­рослому до довіри з боку дорослого дитині поступово закладаються базові якості особистості (самостійність, відповідальність, креативність, самовладання, справедливість, розсудливість, людяність тощо), необхідні для самовиявлення і самореалізації дитини у її вільному ді­яльному бутті.

СЕРЕДОВИЩЕ ВЛАСНОГО  Я

Беручись за створення розвивального простору для самостійної дитячої діяльності, варто враховувати значення такої його складової, як середовище власного Я. Зовнішнє Я (все, що дитина вважає за своє, власне, належне їй) та внутрішнє Я (духовно-душевне — стани, настрої, емоції, почуття, потреби, інтереси, цінності тощо) зумовлю­ють вплив дитини на саму себе, тобто допомагають чи заважають са­морозвитку. В умовах вільної, неформалізованої діяльності самови­явлення дитячої особистості, її власного Я найбільш імовірне. Воно може бути і позитивним, і негативним, а відтак, потребує уваги з бо­ку дорослого, аби спрямувати його на самостійні прояви всіх видів активності, вольових зусиль, комунікативних здібностей, соціально-моральної поведінки, задовольнити потребу маленької особистості у визнанні, прояві своїх емоцій та дати змогу вправлятися у володін­ні ними.

Педагогічне керівництво самостійною діяльністю дошкільників

        Характеризуючи значення дитячого досвіду та життєвої компе­тентності, розвивального простору для виникнення і розгортання са­мостійної діяльності дошкільників, ми постійно порушували окремі питання керівництва нею з боку педагогів. Без участі дорослих не­можливо забезпечити належний рівень самостійної діяльності дошкільників та домогтися її змістовності. Ось чому вихователь є фак­тичним керівником самостійної діяльності дітей.

Розрізняють пряме і непряме керівництво самостійною діяль­ністю дітей.

Пряме (безпосереднє) керівництво здійснюється безпосередньо під час самостійної дитячої діяльності. Воно передбачає застосуван­ня певних прийомів, які спрямовуються на те, щоб:

• · допомогти дітям обрати близький до їхніх уподобань, співзвучний із настроєм і конкретною ситуацією вид діяль­ності, визначитися з її конкретним змістом — що будуть малювати або ліпити, в яку гру гратимуть, про що хочуть поговорити, розповісти тощо;
• · підтримати порадами, підказками, допомогти вибрати зручне місце для самостійних занять, необхідні атрибути, іграшки, приладдя, обладнання з урахуванням бажань, ін­тересів, претензій різних дітей так, аби діти не заважали одне одному, а отже, попередити виникнення конфліктів;
• · за потреби націлити малят на раціональні способи дій, зручний порядок виконання завдання або творчого за­думу;
• · посприяти об'єднанню дітей для спільної діяльності, якщо їхні бажання співпадають, або навпаки, розвести їхню ді­яльність у просторі й часі при потенційній можливості ви­никнення конфліктної ситуації;
• · вносити періодичні зміни до змісту обраної діяльності, ва­ріювати способи виконання;
• · спрямовувати дітей на об'єктивну самооцінку й визначен­ня перспективи продовження обраної справи в інший час;
• · забезпечити оптимальні фізичні й психічні навантаження на дітей, чергування навантажень і відпочинку, мотивува­ти вчасну зміну статичних положень і динамічних занять, видів діяльності тощо.

Здійснюючи безпосереднє керівництво вільною діяльністю, не варто надмірно опікувати дітей, тримати під контролем кожний їхній крок, часто втручатися в їхні дії та постійно коригувати стосунки. Натомість слід надавати малятам більше самостійності, можливість виявляти власну активність і креативність, не пригнічуючи їхньої іні­ціативи, а допомагаючи самостійно здійснити задумане. Кожному педагогу важливо усвідомити, що «рушієм розвитку була, є і буде самоактивність дошкільника, творчий, а не репродуктивний її харак­тер», як наголошено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні.

Непряме (опосередковане) керівництво самостійною дитячою діяльністю з боку вихователя відбувається за допомогою низки чин­ників, що створюють умови для появи й подальшого якісного перебі­гу процесу цієї діяльності.

        Підсумовуючи сказане, зазначимо, що серед цих чинників пер­шочергове значення мають:

• · систематична робота зі створення достатнього запасу вра­жень про навколишній світ, знань, умінь і навичок, формування життєвого досвіду в процесі організації життєдіяль­ності у дошкільному закладі, вдома та за їх межами;
• · грамотне, педагогічне виважене облаштування розвивального природного й предметно-ігрового середовища, яке спонукало б до самостійних занять різними видами діяль­ності, приваблювало й зацікавлювало, давало поштовх ди­тячій уяві та фантазії;
• · організація навколо дитини соціального середовища, наси­ченого відповідними її віку контактами з однолітками, мо­лодшими і старшими за віком дітьми, рідними й близьки­ми, а також: сторонніми дорослими людьми;
• · охорона й плекання внутрішнього світу кожної дитини та визнання її права вважати своєю певну частину довкілля;
• · періодична зміна розвивального середовища шляхом вне­сення до нього нових компонентів, наприклад іграшок, обладнання, рослин, нових знайомств, та його переоблад­нання; раціонального розміщення різних компонентів цього середовища у фізичному просторі, яке не лише спо­нукало б до вільного вибору виду діяльності й задовольня­ло потреби дітей у проявах різних видів активності, але й уможливлювало інтимізацію дитячого життя, тобто нада­вало можливість, зокрема, наодинці попрацювати з кон­структором, причепуритися та приміряти елементи теа­тральних костюмів перед дзеркалом й самостійно розігра­ти уявну роль тощо.

Якщо непряме (опосередковане) керівництво самостійною дитячою ді­яльністю зберігає свою актуальність на всіх етапах дошкільного дитинства, то пряме (безпосереднє) домінує у ран­ньому та молодшому дошкільному віці. У старшому дошкільному віці за умови своєчасно розпочатої роботи з органі­зації самостійної діяльності дітей при­йоми прямого керівництва застосову­ються рідше - за потребою кожної конкретної ситуації. Зрештою, педаго­ги не повинні пускати на самоплив са­мостійну діяльність своїх вихованців, а дбати про її виведення на гідний рі­вень, відповідний віку та індивідуаль­ним можливостям дітей, майстерно застосовуючи весь арсенал прийомів як опосередкованого, так і без­посереднього керівництва. При цьому від педагога вимагається осо­блива уважність та спостережливість, щоб своєчасно помітити, вия­вити у процесі самостійної діяльності спеціальні здібності, обдарова­ність дошкільників та спільно з батьками посприяти їхньому подаль­шому розвитку.

Щомісячний спеціалізований журнал

 «Вихователь-методист дошкільного закладу»

(№ 1, січень 2010)