ДНЗ 23

Про розвиток дрібної моторики говорилося багато. Але чомусь усі акцентують увагу на тому, що дитині це знадобиться тільки для того, щоб потім красиво писати. Але ж писати — це ще так не скоро! До того, як дитина піде до школи, мине шість років! Тоді чому люди вигадали знамениту пальчикові ігри  «Сорока-Ворона», «Дружна сімейка» тощо - для зовсім, маленьких дітей.

 Тому що дрібна моторика — важлива складова розви­тку мовлення. А говорити дитина починає значно рані­ше. І вдосконалення мовлення саме в шість років уже завершується. Тому впевнено можна стверджувати, що первинне значення пальчикових ігор — саме розвиток мовлення. Зарядка для пальчиків щодо важливості ані­трохи не поступається гімнастиці, артикуляції.

Взаємозв'язок пальчиків і письма очевидний: потріб­но навчитися тримати ручку, плавно виводити великі та маленькі завитки. До чого ж тут мовлення? Давай­те розберемося.

Відомо, що за все, що ми вміємо робити, відповідає головний мозок. У ньому є багато частин, багато зон, кожна з яких відіграє свою певну роль. У нашому ор­ганізмі все взаємопов'язано. Якщо людина займається плаванням, вона розвиває м'язи плечового поясу, діафрагмальне дихання, збільшує об'єм легенів, зміц­нює серцевий м'яз, удосконалює теплообмін. Таким чи­ном один вид діяльності одночасно впливає на опорно-руховий апарат, серцево-судинну і дихальну системи. Цей приклад яскравий, зрозумілий, оскільки він стосується м'язів.

Головний мозок — ділянка, що недостатньо вивчена, але вчені довели, що його мовленнєвий центр впритул примикає до ділянки мозку, що відповідає за дрібну мо­торику. Тому, стимулюючи один центр, розвиваємо ін­ший. У правильності цього висловлювання можна пе­реконатися, перевіривши моторику у дітей, які погано говорять, і навпаки, вивчивши мовлення тих, у кого не­достатньо розвинена дрібна моторика (загальна мото­рика при цьому може бути не порушена).

Отже, коли і з чого починати? Відповідь дуже корот­ка і дуже проста: якомога раніше і з найпримітивнішого. Можливо, ані мами, ані бабусі ніколи не замислюва­лися над тим, що вони на підсвідомому рівні з перших днів життя малюка починають розвивати рухи його ру­чок. Пригадайте, коли він був зовсім крихітним, у ньо­го був добре розвинений хапальний рефлекс. Ручки за­вжди затиснуті в кулачки. Хіба ви не намагалися їх роз­тиснути? Адже це вже перша, найдоступніша для його віку вправа! Перше підстригання нігтиків — цей про­цес також проводиться досить-таки рано, тому що бага­то дітей народжуються не тільки з довгими, але і навіть уже поламаними нігтиками, що розшарувалися. Для то­го щоб здійснити цю складну процедуру, мама тривалий час тримає у руках кожен пальчик, тим самим масажу­ючи його подушечку.

 

На другому місяці життя дитина починає концентру­вати свою увагу на якомусь предметі. Чіпкість її пальчи­ків ще не зникла, отже, можна спробувати дати до рук який-небудь предмет. Пам'ятайте, у такому віці важли­во, щоб це було доступно (зручний розмір, форма, гігі­єнічність).

У три місяці з'являється інтерес до маминого об­личчя. Обмацуючи ніс, щоки, губи, дитина торкається різних за твердістю предметів. Перехід від твердого до м'якого і, навпаки, намагання вщипнути — усе це теж розвиток моторики пальчиків.

Ось цей пальчик—наш дідусь, 

А цей пальчик— баба. 

Ось цей пальчик—наш татусь, 

А цей пальчик— мама. 

А цей пальчик—хлопчик наш, 

А зовуть його Тарас.

А ось і перша гімнастика! Говоримо і торкаємося пальчиків малюка. Посміхайтеся у цей момент, говоріть ласкавим голосом, тоді дитина відчує інтерес до цієї гри і незабаром винагородить вас першим у своєму житті словом: «Агу!»

Потім малюк «знаходить» свою другу ручку і починає її обмацувати. Якщо мама у цей момент поруч, що пер­ше спадає їй на думку?

Ладусі-ладусі, де були? У бабусі…

Що робимо? Плескаємо в долоні. Навіщо? Для того щоб показати малюкові, що у нього є дві ручки, що вони однакові, що вони можуть одна одної торкатися, у мо­мент плескання відбувається напруження всіх м'язів до­лонь. А ще вчимося тримати долоньки розтуленими, до­помагаючи хапальному рефлексу з'являтися тільки тоді, коли це потрібно.

Сорока-білобока кашку готувала, діток годувала...

Під час промовляння цієї потішки мама ознайомлює дитину з тим, що на ручці є пальчики, що кожний із них уміє згинатися і розгинатися.

Малюкові сподобалися такі ігри? Пробуємо ускладни­ти їх. Візьміть рукавичку яскраву або шкарпеточку, на­діньте на руку дитини. Шкарпеточка повинна легко зні­матися. Проробляючи це, запитайте:

Ручко-ручко, де була?

Підніміть ручку за ліктик, щоб дитина змогла побачити шкарпеточку.

Заховатися змогла?

Поводіть ручкою перед особою, щоб малюк сконцентрував свою увагу на цьому яскравому предметі.

А ти ручку знайди —

Спочатку візьміть другу руку дитини і продемонструйте, як можна зня­ти шкарпеточку.

Її гуляти відведи.

Починаючи з чотирьох місяців, можна запропонува­ти дитині для обмацування кубики і м'ячики. М'ячик мо­же бути пластмасовим, дерев'яним, гумовим, гладким і шорстким. Кубик —дерев'яний або пластмасовий. Го­ловне правило: предмет має бути настільки великим, щоб не вмістився в роті малюка, і настільки маленьким, щоб крихітні пальчики змогли його утримати. Це нам, дорослим, здається, що м'ячики і кульки тримати легко і жодного розвитку дитина не отримує, адже не у кожно­го малюка відразу це вийде. Для того щоб предмет не випав із ручки, пальчикам доводиться набути особли­вого положення, потрібно розрахувати відстань між ни­ми, ураховувати вагу предмета. Усього відразу не враху­єш, тому дитина повторює процес кілька разів, а в цей час нервові закінчення не сплять, вони стимулюються, отримуючи нові відчуття.

Найскладніших рухів за точністю і тонкістю вимагає від дитини аркуш паперу. Починаємо з того, що даємо дитині тільки фарби. Нехай залишить відбитки пальчи­ків на папері. Потім пропонуємо і пензлик. Завдання обирайте відповідно до віку: від простого  - черкати пен­зликом по аркушу паперу  - до розфарбовування карти­нок. Фарби і пензлик - найлегший інструмент для паль­чиків у малюванні, тому що залишити відбиток фарбою можна, не докладаючи особливих зусиль. Важче малю­вати фломастером, а ще важче — олівцем. Це зовсім не означає, що у два роки дитина повинна малювати тільки фарбами, а в п'ять — тільки олівцями. Доступним має бути все. Просто, якщо у трирічного бракує терпін­ня розфарбувати картинку олівцями, пам'ятайте, що це нормально, і запропонуйте натомість щось інше. Як­що ж шестирічна дитина не тримала в руках олівця — потрібно наполягати на цьому. Але тільки не замість усього іншого! Така категоричність знеохотить малюва­ти взагалі. Потрібно пояснити привілеї олівця: не слід че­кати, поки підсохне (на відміну від фарб), кольори мож­на змішувати (на відміну від фломастерів).

Як часто батьки скаржаться, що їхні діти рвуть кни­ги, журнали. А ви замислювалися над тим, яка злаго­джена робота пальчиків повинна це виконати? Деякі ді­ти і в чотири роки не вміють рвати папір. Не залишайте в доступній для дитини зоні важливі для вас книги, газе­ти. Залиште в полі її зору декілька аркушів чистого па­перу і підгляньте, з яким задоволенням вона з ним роз­правлятиметься: м'ятиме, рватиме, розкидатиме —мак­симум задоволення і, повірте, користі. А якщо малюк ще допоможе потім усе це зібрати (а це дуже складно для зовсім неслухняних пальчиків), то нічого страшного в цьому немає. Головне, щоб не намагався куштувати — для цього мама повинна перебувати поруч.

Нашийте на шматок тканини «блискавки», кнопки, ґу­дзики з петлями — нехай дитина намагається впорати­ся із застібками.

А як малюки люблять натискати на всілякі кнопочки! Найпростіший варіант — придбати дитяче піаніно. Це вже буде не проста, а перша розвивальна іграшка. Про музичний слух тут не йдеться. Натискаючи клавіші, ди­тина вчиться правильно посилати нервові імпульси до певного пальчика. Дорослішим дітям можна пореко­мендувати записатися до музичної школи. Результатом навчання в ній із точки зору моторики буде злагоджена робота всіх пальчиків, їхня сила і чіпкість.

Після року можна використовувати спеціальні ігри, матеріал для яких продається в готовому вигляді. Це різ­номанітні вкладки в контур. Під час проштовхування в отвір фігури розвивається не тільки сила м'язів, але і точність руху. Адже в цій грі недостатньо правильно ло­гічно мислити, потрібно зуміти потрапити під правиль­ним кутом у вхідний «будиночок».

Багатьом мамам доводиться багато часу проводи­ти на кухні. Тут можна знайти багато цікавого і корис­ного для дитини. Чим же її зайняти? Наприклад, попро­сіть дитину відкрити різні баночки з кришками, а також коробочки різних розмірів. Або скажіть: «Ой біда, роз­сипалася крупа!» — і запропонуйте зібрати її. Або нехай дитина складе в тарілочку розкидану по столу квасолю. Можна змішати в одній посудині різні за зовнішнім ви­глядом макаронні вироби і попросити малюка правиль­но їх розділити. Можна запропонувати  дітям скупати пальчики в су­хому басейні. Що це таке? Миска, а в ній — квасоля і горох. Такий басейн можна зро­бити й удома. Ховаємо туди маленьку іграшку. Завдання дити­ни — її відшукати. Упоралася легко? Завдання усклад­нюємо: потрібно не тільки відшукати, але й, обмацавши, здогадатися, що там лежить.

А який чудовий предмет тісто! І не обов'язково якесь спеціальне, приготоване за особливим рецептом. Як­що ви вдома вирішили щось із нього приготувати, до­звольте дитині вам у цьому допомогти. Навчіть її рвати, м'яти, розкочувати, видавлювати фігурки. Найпрості­ше - зліпіть їжачка: дайте дитині шматочок тіста і зубо­чистки. Покажіть, як їх устромлювати в нього — і дити­на із задоволенням намагатиметься впоратися з цим завданням.

Якщо на папері зробити пластилінову основу, то мож­на створити чудові картини з тих самих круп. Дитина вдавлює зернятка в основу — і вони прилипають. Це аплікація без клею. Для більш старших дітей дайте де­кілька видів круп — і нехай фантазують. Малюкам до­статньо одного виду. Наприклад, намалюйте коленим горохом кружечок, а дитина нехай добудує промінчи­ки — вийде сонечко. Або намалюйте контур місяця, а малюкові дайте завдання — розфарбувати його.

Яким складним завданням для дитини є шнурування черевиків! Чому? Потрібні дуже тонкі рухи пальчиками. Мамі постійно бракує часу і терпіння дочекатися, поки він зробить це самостійно, тому вона часто за нього ви­конує цю операцію. А коли ж тоді вчитися? Дозвольте дитині це робити не для того, щоб піти на прогулянку, а просто так. Можна придбати гру «шнурування». Голо­вне — для себе вирішити, що це дитині потрібно освої­ти, а який спосіб ви для цього оберете — не так важливо.

Ножиці — предмет небезпечний, але разом із тим не­обхідний для розвитку дрібної моторики. Спочатку про­сто ріжемо папір на шматочки, потім — по заданій пря­мій лінії, а вже після цього — вирізаємо фігурки. Це дуже складно для малюків, але так цікаво! Не потрібно, щоб дитина боялася ножиців як вогню. Поясніть, що пальчик ними не відріжеш, але можна уколотися. Заборонений плід завжди солодкий. Якщо весь час говорити: «Не чі­пай, не можна!» — це тільки розохотить дитину. Вона зна­йде спосіб дістатися до ножиців, зробить це так, щоб ви не бачили, поріже те, що не можна. Краще знайдіть час і допоможіть їй впоратися з цим завданням.

Зі всього вищесказаного можна зробити один ви­сновок: розвиток дрібної моторики пальців — заняття неважке, дуже цікаве, доступне. Дитина сама прагне досягти успіху. Завдання дорослих — їй не заважати, а створити максимально комфортні умови для занять. І тоді ваш малюк порадує вас не тільки красивим на­писанням літер, але й чистотою свого мовлення.